Взявся за читання «Пігмаліона» Чіхіро Ватанабе майже навмання. Знав лише, що це жахи. Жодних відгуків не читав — лише назва, яка навіює відлуння грецького міфу, і обкладинка з... ну, надто милою героїнею. І ось я вже на останній сторінці першого тому, абсолютно поглинутий цим кривавим божевіллям.

Сюжет розгортається дуже стрімко. Під час святковання «Національного місцевого фестивалю маскотів» по гучномовцях лунає оголошення — і все летить шкереберть. Кольорові, добрі маскоти перетворюються на монстрів-убивць. У центрі подій — підліток Кеіґо, який у хаосі втрачає свого молодшого брата Макото і вирушає шукати його, розгрібаючи шлях крізь нутрощі, кров і великі страшні голови, які лише й шукають нову жертву.

Попри загалом простий сюжет — втеча від монстрів, пошуки близьких й відповідей — «Пігмаліон» справді затягує. Тут немає зайвого баласту чи глобальних сюжетних відгалужень: історія сфокусована на одному герої, і завдяки цьому читається на одному диханні. Це не історія про кінець світу — це історія про виживання однієї людини в маленькому пеклі, захованому за посмішками маскотів.

І тепер чесно. Хіба ніхто не подумав, що з цими гігантськими звірятками щось не те? Ну справді — ті беземоційні оченята, пластикові посмішки, в яких можна розгледіти вічну порожнечу... А потім хтось із них вириває комусь хребет, і ти розумієш: о, так, це було передбачувано. Але ж водночас — і абсолютно шокуюче.

Візуально манґа виглядає добре. Художник чудово балансує між карикатурністю маскотів і реалістичністю брутального жаху. Коли починається звірство, малюнок стає особливо деталізованим — задля шоку, щоб підсилити відчуття тривоги й безпорадності.

Звісно, не обійшлося без недоліків. Деякі сюжетні повороти виглядають занадто зручними, а діалоги місцями трохи прості. І все ж, у межах жанру — це дрібниці. Це історія, що не претендує на філософську глибину, але справно виконує свою головну функцію: лоскоче нерви й тримає в напрузі.

Я точно продовжу читати, бо це було справжнє знищення рожевих ілюзій. А ще — дуже цікаво, як усе це пов’язано з батьком головного героя і чому ці вбивці в костюмах роблять ці жахливі речі. А я пішов перебрати іграшки, аби ненароком не було там схожих на маскотів.